Пам’ять прпмч. Костянтина та Аркадія відбувається 18 (31 січня за новим стилем).
Житіє преподобномучеників Костянтина та Аркадія Шамарських чудотворів
В одному з таких місць, втікши сумної мирської суєти і почестей земних і минущих, у першій половині XIX століття трудилися і молитва безпопівські ченці Аркадій і Костянтин.
Брати за духом і за тілом, Аркадій і Костянтин були, ймовірно, християнами згоди. Точних дат народжень не збереглося, але люди пам’ятають, що за віком були вони молоді, походили із заможного роду і мали гарну для того часу освіту. Будучи богословськи грамотними людьми, вони розуміли, що згідно з Словом Божим, Церква, створена Господом на землі, перебуватиме до кінця віку «і брама пекла не здолають Її» (Мф. 16.18).
Життя і служіння Аркадія і Костянтина припали на той час, коли староправославні християни, розсіяні по всій Євразії, почали активне відновлення церковної повноти. Ці праці мали успіх у 1846 році, коли на Буковині, в селі Біла Криниця, до Древньоправославної Церкви Христової приєднався митрополит Амвросій, який за невеликий термін свого служіння встиг висвятити єпископів нашої Церкви. Дочувши про відновлення тричинної старообрядницької ієрархії, або про буття єпископського чину в староправославній Церкві, вирішили переконатися в цьому особисто. Для цього зробили Костянтин і Аркадій тривалу подорож у місця розсіяння християн стародавнього благочестя, де на власні очі переконалися, що справжнє священство духовно зросло як кипарис і процвіло як крин на славу Господа.
У Росії 1853 року почав служіння преосвященніший архієпископ Антоній Шутов. З волі Божої та Його найвищої волі, тоді ще безпопівські ченці познайомилися з російським первосвятителем. Після тривалих бесід з архієпископом Антонієм, Аркадій та Костянтин визнали старообрядницьку церковну ієрархію справжньою та христовідданою, а через деякий час і самі спромоглися висвячення у священик.
Поживши короткий час далеко від рідних місць, отці Аркадій і Костянтин вирушили додому, де чимало проповідували серед безпопівців про повноту церковну, про благочестиве духовенство і про збережені сім таїнств. Не бажаючи більше жити серед людей, що костеніють у безпопівській єресі, вони йдуть зі свого колишнього монастиря і вселяються в пустельне місце, подвизаючись на віддалене від мирської суєти проживання. # nbsp;
Спочатку трудилися вони на околицях міста Лисьви Пермської області. Лише Господь Бог і ангели святі Його – свідки пустельних їхніх подвигів. Нам відомо, що носили вони на тілі важкі вериги, взимку і влітку ховаючись у лісі. Харчувалися тим, що Бог пошле. Коли з боку царської влади та правлячої церкви посилилися переслідування та гоніння на православних християн-старообрядців, священноченці змушені були шукати інше місце для відокремленого житія.
Господь привів їх у село Гур’янівка Пермської області Красноуфимського повіту Рощинської волості. За чотири версти від Гур’янівки облюбували місце в лісовій гущавині поблизу ліг Митрівка біля річки Чучканівки. Запитали у господаря дозволу на будівництво келії. Власник земель — Щукін Гур’ян Іванович — ділянку їм виділив, і незабаром келія була готова. Однак як не намагалися священноченці жити самотньо і не спілкуючись зі світом, звістка про те, що в лісі подвизаються якісь боголюбці, швидко рознеслася по окрузі. Потягнулися до священноіноків люди — хто за благословенням, хто за порадою, хто заради якоїсь потреби. До вчених і боголюбних чоловіків притікали і з сусідніх сіл, приїжджали з центру Росії.
По-різному ставилися місцеві жителі до Аркадія та Костянтина: одні раділи спілкуванню з молодими освіченими старообрядницькими священиками, інші, у тому числі й безпопівські наставники, із заздрощів та злості хулили їх та наклепували, звинувачуючи у хабарництві та сріблолюбстві. Кожну посаду священноченців відвідувала жінка з онуком. Вони приносили боголюбним отцям потрібне та трохи продуктів, сповідалися та причащалися. В черговий раз попрямували вони до батьків влітку 1857 на Петрів піст. Однак у чернечій келії було порожньо, а на столі лежала записка: «Шукайте нас під березовим виворотком». Подивившись записці і злякавшись, відчуваючи недобре, скликала християнка мешканців довколишнього села.
Тіла священноченців, кинуті додолу і завалені березовими гілками, було знайдено в день пам’яті верховних апостолів Петра та Павла. На превеликий подив присутніх, незважаючи на літню спеку, тіла залишалися зовсім нетлінними, крім зітлілих мізинців, що вказувало на давність лиха, що сталося.
Місцева поліцейська влада порушила справу про те, що сталося. Викликаний у зв’язку з цим медик намагався розкрити тіло для анатомування. Легко розпорів одяг, скальпель заскреготів по сталевих веригах… З плачем відкинувши ніж, лікар заявив, що відмовляється різати тіла святих. Місце для поховання виділив той самий Гур’ян Іванович Щукін. Їх упокоїли поряд із Гур’янівкою на вершині лісистого пагорба, біля невеликої безіменної річечки, поблизу місця їхніх подвигів.
Незабаром було знайдено вбивцю. Його знайшли по відпиляній на місці вбивства ченців березовій чурці, з якої вбивця зробив колоду і поставив у себе в хаті. Під час слідства з’ясувалося, що боголюбні отці спромоглися мученицького вінця 18 січня (за старим стилем, за новим — 31 січня) 1857 року, тобто за півроку до того, як були знайдені їхні нетлінні тіла. Злочинець розповів, що збуджений злістю та заздрістю, він, знаючи про часте відвідування християнами скиту священноченців, сподівався знайти там золото та інші цінності. Під час допитів убивця розповів, що поки він розправлявся з одним ченцем, інший анітрохи не злякавшись і не опираючись, молився до Господа, кажучи: «Господи, брата мого вбивають, зараз мене уб’ють. Пробач нас, Господи».
Чудове багатомісячне нетлення тіл убієнних настільки вразило місцевих жителів, що чимала частина безпопівців, які раніше не визнавали справжності старообрядницького священства, приєдналася до Христової Церкви. Тим не лише богоугодне житіє, а й найлютіша смерть преподобних отців послужила славі Христовій, їхня безневинно пролита чесна кров дала життя новій громаді православних християн-старообрядців білокриницької ієрархії. З цього часу починається шанування преподобних отців Костянтина та Аркадія як святих Божих угодників.
Новий сплеск шанування та акт офіційного загальноцерковного прославлення шамарських святих припав на 90-ті роки ХХ століття. За допомогою Божої та стараннями місцевого священика отця Михайла Татаурова могилку облагородили, довкола зробили огорожу, зрубали капличку. Через струмок пустили місток, змайстрували лавочки для відпочинку, зруб на місці джерела, щоб і старі й малі змогли приникнути до цілющої вологи.
З благословення архіпастирів церковних, а також за своїм розумінням, враховуючи безліч чудес, зцілень і знамень, що походять від місця упокоювання преподобномучеників, християни шамарської старообрядницької громади, які з давніх-давен шанували священноіноків, зухвало доклали зусиль для офіційного прославлення.
З описом випадків чудес та зцілень звернулися уральці до Освяченого Собору Російської Православної Старообрядницької Церкви. У 1996 році Рада Митрополії Московської та всієї Русі прийняла рішення провести огляд мощів священноіноків, щоб ще раз, тепер уже наприкінці ХХ століття, переконатися, що під стародавнім кипарисовим хрестом спочивають саме ті угодники Божі, навіть у заспокоєнні активно служителі Церкви Христової, про кого свято зберігають пам’ять місцеві мешканці.
13 травня 1996 року в присутності преосвященнішого Олімпія, митрополита Московського і всієї Русі, у присутності духовенства та мирян Руської Православної Старообрядницької Церкви, у присутності жителів навколишніх сіл, віруючих різних конфесій було здійснено намічене ознайомлення та супроводжування новими чудесами. Під час розтину могили люди відчули запашний аромат, що походить від святих мощей. Присутними були оглянуті мощі, що добре збереглися, знайдені напівзітлілі останки одягу, залізні вериги, що розсипалися при дотику до них, і старообрядницький натільний хрест.
У 1997 році у місті Москві на Освяченому Соборі Російської Православної Старообрядницької Церкви святі преподобномученики Костянтин та Аркадій Шамарські були удостоєні честі загальноцерковного прославлення як місцевошановані святі. Чудеса і зцілення, що відбуваються біля місця спокою і у чудотворного джерела, продовжують і до цього дня приводити тих, хто страждає тілесного здоров’я на ці уральські землі, а тих, хто страждає душевним спасінням, — до Бога.
Розміри: 15х11,5
